Версії з диверсіями стали дуже зручними для вищого військового керівництва за будь-яких ситуаціях, щоб від них так просто відмовитися. Російський диверсант – кращий друг, товариш і брат української генеральської безвідповідальності.
Схоже (враховуючи що вже порушена кримінальна справа Балаклії за статтею «диверсія»), що версія халатності (в першу чергу – з боку вищого військового керівництва, яке несе пряму відповідальність за функціонування подібних об’єктів) в реальності навіть не розглядається. Дійсно, а навіщо?
Тільки ось і при диверсіях залишається питання відповідальності за забезпечення охорони об’єктів. Щось підказує, що керівництва МО і ГШ ця відповідальність не торкнеться.