Донеччани: “Так, ми в окупації, але на своїй землі – в Україні”

роукраїнськи налаштовані жителі Донецька ось вже більше чотирьох років змушені виправдовуватися, відповідаючи на одне і те ж питання жителів підконтрольних Україні територій: “Чому ви не поїхали?” Не секрет, що деякі радикально налаштовані громадяни, які знають про трагедію на Донбасі тільки з інтернету і телевізора, навіть ставлять людям в провину той факт, що вони залишилися в окупованому місті. “Всі нормальні вже виїхали”, “Всі решта – пособники терористів” та інші звинувачення досі вислуховують донеччани від деяких своїх співгромадян, передає “Сьогодні” .

До честі українців, треба відзначити, що далеко не всі поділяють цю точку зору. Найчастіше можна почути слова співчуття і пропозиції про допомогу. Однак негатив, хоч і в меншому ступені, все одно отруює і без того нерадісне життя донеччан на окупованих територіях.

“Мені часто ставили таке питання в 2014-2015-му роках. Причому задавали з претензією, в обвинувальному тоні. Мені доводилося, грубо кажучи, кожному зустрічному-поперечному пояснювати, що батько лежить в онкології, що він нетранспортабельний і ми не можемо його кинути і поїхати. Що у мами – хворі ноги і за нею теж потрібен догляд. Навіть якби ми ризикнули виїхати – куди? До наметового містечка для переселенців, в гуртожиток? Я не міг знущатися над батьками, – розповів житель Донецька Руслан Звєрєв. – Ми з дружиною залишилися зі своїми старими в надії, що скоро Донецьк звільнять. Ми і зараз чекаємо. Батька вже немає з нами, мама в поганому стані. Немислимо її кудись зараз тягнути”.

Популярне пояснення у донеччан – “ми у себе вдома”. Так кажуть ті, хто вважає Донбас невід’ємною частиною України, ігноруючи самопроголошені “республіки”.

“Так, ми в окупації, але в Україні. На своїй землі. І не розуміємо, чому ми повинні їхати, – каже донеччанка Елла Коростеленко. – Звинувачувати нас в тому, що ми колаборанти – нерозумно і для нас дуже прикро, хоча я вже не звертаю уваги на ці звинувачення. Я і чоловік працюємо віддалено на організації, зареєстровані в Україні, ми платимо податки, навіть змогли взяти невеликий кредит в магазині побутової техніки та привезти до Донецька. І акуратно його виплачуємо через інтернет. Між іншим, далеко не всі жителі Харкова, Дніпра або будь-якого іншого міста так ставляться до своїх зобов’язань по кредитах. Діти наші прекрасно знають, громадяни якої вони країни. Паспорти у них українські”.

Звичайно, за минулий час донеччани стали і більш категоричними. Наприклад, деякі вважають, що міста були буквально здані в руки бойовикам, а силовики не зробили нічого, щоб протистояти цьому.

“Я дуже добре пам’ятаю 2014 рік. Всі захоплення міліції, прокуратури, СБУ … Опору не було, натовпи неадекватних захоплювали будівлі, забирали там зброю. Чому до силовиків, які спокійно поїхали з міста, претензій немає, а до мирних людей, які опинилися заручниками ситуації, повно? – дивується макіївчанин Юрій Долгов. – Чому нас прирівнюють до окупантів, що понаїхали, чому з чесно заробленими пенсіями у нас такі проблеми, з блокпостами? Буквально кілька днів тому я чув розмову в автобусі: одна жінка іншій розповідала, що її син воював на боці бойовиків, але оформив перепустку і з’їздив на мирну територію, спокійно подав документи на пенсію, на інвалідність … Це нормально? А мирним доводиться з боями отримувати нещасні папірці, щоб отримувати зароблене! І ми в цьому винні? А щоб усім довести, що не винен – треба виїхати? Маячня якась, повна нісенітниця”.

У відповідь всім таким питанням від донеччан летить зустрічне запитання: що зробила держава? Чи всі півтора мільйона вимушених переселенців отримали житло, роботу, соціальну допомогу? Чи є взагалі сенс їхати з Донецька, щоб приректи сім’ю на поневіряння по знімних квартирах і постійні виправдання?

“Це не секрет, що в 2014 році, коли поїхали перші біженці, власники квартир, що здаються задрали ціни втричі, а то й уп’ятеро. У Маріуполі за орендовану “однушку” просили 7-10 тисяч гривень. У нас так сусіди виїхали – і повернулися, тому що платити такі гроші просто не могли. А то що до сих пір в оголошеннях “донецьким і луганським не здаємо”, – це нормально? Немає містечок для біженців з нормальними умовами життя, на жаль. Ось і залишаються люди в Донецьку – хоча б в своїх квартирах, – каже жителька Любов Сарафьян. – Ми що, проти платити, наприклад, за воду або газ Україні? Не проти, але всі рахунки для оплати закриті з 15-го року. І таких моментів безліч. Я мовчу вже за те, з яким боєм старі забирають свої пенсії, як вмирають в чергах на блокпостах. Але хіба щось зроблено для того, щоб цього не було? Я не бачу!”

Донеччани кажуть – на вільних територіях намагаються спілкуватися з тими, хто їх розуміє. Непоодинокими є розповіді, як прибулих переселенців одягали і взували нові сусіди, як допомагали з житлом, роботою, з продуктами, дитячими садами для малюків.

“Ми залишалися в Донецьку до останнього, але жили в Куйбишевському районі, де було дуже страшно, постійні обстріли. Ми довго вагалися, думали, може, просто переїхати в інший район. Але захворів однорічний син. Нам дуже допомагав фонд Ахметова, який видавав безкоштовно продукти і ліки – взагалі, не тільки нам, а всім, хто потребував, таких було реально багато. Нам довелося виїхати в інший клімат для малюка, в містечко на Західній Україні, і розраховувати тільки на себе. Але як тільки ми приїхали в іншу частину країни, у нас був просто шок. Ми зняли квартиру, і не встигли розпакувати – постукали сусіди. Вони дізналися, що ми переселенці і принесли нам мішок картоплі, кілька десятків яєць, подушки, навіть іграшки дитині. Сказали, що раз ми в біді – вони будуть допомагати, а з Донецька ми або з Житомира – неважливо. Я дуже поважаю всіх, хто нам допомагав і в Донецьку, і на новому місці, і в церкві завжди молюся за їх здоров’я”, – розповіла переселенка Софія.

В цілому, донеччани одностайні в думці: їхати з окупації чи ні – особиста справа кожного. “Не можна нікого звинувачувати, і не варто прискіпливо з’ясовувати причини, чому поїхав або не виїхав. Вважати всіх жителів окупованій частині Донбасу сепаратистами-терористами категорично не можна. Зрештою, в тому ж Києві, Полтаві, Івано-Франківську не менше “сепарів” і любителів Путіна. Одне можу сказати: в Донецьку залишилися люди, які щасливо зустрінуть України, коли вона повернеться до нас. Таких людей багато, повірте! Їх любов до своєї країни вже перевірена кров’ю і болем, не треба намагатися зробити їм ще болючіше!” – просить мешканка окупованого Донбасу Анастасія Коваленко.

Нагадаємо, раніше жителі Донецька розповіли, що бидло з Росії остаточно вбиває місто.

Також раніше сайт “Сегодня” повідомляв, що жителі Донецька скаржаться – “бойовики брешуть як дихають”,а підконтрольні сепаратистам телеканали і газети про розповідають про “процвітання республіки” і небачені урожаї зернових.